Обравши шлях розбудови незалежної, гуманної і демо­кратичної держави, Україна ви­значає основною цінністю лю­дину, вбачає головну мету в створенні для неї достойних умов життя і праці, забезпеченні со­ціальної справедливості й мож­ливостей для особистісного, фі­зичного і духовного розвитку. Серед різних верств населення особливого соціального захис­ту і державної підтримки по­требують діти, котрі мають ва­ди психофізичного розвитку, які внаслідок існуючих соці­ально-економічних і культуро­логічних чинників обмежені у можливостях реалізувати свої здібності, одержати рівний до­ступ до різних форм освіти ра­зом зі здоровими ровесниками.

   Таким чином сучасний світ стає дедалі більш уважним до дітей з особливими потребами, хоча й існує ще певний бар’єр нерозуміння і упередженості по відношенню до цієї категорії дітей. У зв’язку з тим, що діти з особливостями психофізичного розвитку досить тривалий час залишалися поза увагою широких верств суспільства, живучи у спеціальних, часто закритих для сторонніх освітніх закладах, в суспільній свідомості зберігається досить обережне, стримане, а іноді й підозріле ставлення до потреб цієї категорії дітей. Звідси і виникає потреба інформування суспільства про життя та особливості таких дітей, які повинні мати рівні з іншими можливості для успішного старту в житті. Свого часу відомий психолог Л.Виготський стверджував, що дитина з особливостями психофізичного розвитку не менш розвинена, а інакше розвинена.

   Навчання дітей з особливими освітніми потребами є актуальною проблемою сьогодення, особлива складність якої полягає в тому, що вона стосується суміжних галузей: педагогіки, педагогічної та вікової психології, дефектології, а відтак, і двох систем шкіл – масової і спеціальної. Тому все більш нагальнішою є потреба підвищення рівня професійної компетентності педагога щодо роботи з дітьми даної категорії.

   Робота з дітьми з особливостями психофізичного розвитку непроста. Внутрішній світ такої дитини складний. В роботі з такими дітьми необхідний індивідуальний, диференційований підхід вчителя, який врахує не лише вікові можливості, але й можливості та обмеження, зумовлені медичним діагнозом. Необхідно максимально зменшити відставання у психофізичному розвитку, створити сприятливі умови для засвоєння програмового матеріалу, сприяти розвитку здібностей та нахилів. Отже, приділяти увагу корекційній спрямованості навчання, а саме:

       1) корекції фізичних, розумових та психічних недоліків дітей;

       2) соціальній реабілітації для подальшого життя в соціумі;

       3) всебічному розвитку особистості, вихованню позитивних рис особистості.

 

Мова і мовлення

Рідна мова і мовлення – це невичерпне джерело особистісного розвитку дитини, скарбниця усіх знань.  Від правильного і чіткого мовлення дитини залежить повноцінне спілкування її з однолітками та дорослими, успішне оволодіння грамотою, а в майбутньому, при навчанні в школі, відсутність проблем в засвоєнні шкільної програми.

     Проте з певних причин своєчасне і правильне протікання процесу мовленнєвого розвитку дитини може бути порушене, що зумовлює окремі його недоліки та можливі труднощі в подальшому. Порушення мовлення часто впливають на самооцінку дитини та її положення в дитячому колективі. Діти, що мають вади мовлення поступово починають усвідомлювати свій недолік, іноді стають мовчазні, сором’язливі, відлюдкуваті. Тому важливо турбуватись про правильне формування дитячої вимови та своєчасно попереджувати і виправляти її відхилення від загальноприйнятих норм.

      Дітям, що мають вади мовлення,  потрібна допомога фахівця з корекції мовлення – логопеда. Корекція мовлення передбачає кілька послідовних взаємозумовлених етапів. Зазвичай виділяють чотири основні етапи:  підготовчий, постановка звука, автоматизація звука і, у випадку заміни одного звука іншим чи заміщення їх,  – етап диференціації. Кожен етап має свої завдання і зміст роботи, але на всіх етапах педагог виховує увагу, посидючість, цілеспрямованість, самоконтроль, тобто все те, що допоможе дитині у подоланні вади мовлення. 

       При усуненні мовленнєвих порушень необхідно враховувати сукупність етіологічних чинників, механізм і структуру мовленнєвого дефекту, співвідношення первинного і вторинного у природі порушення розвитку дитини, вікові та індивідуальні її особливості. Тому основною формою організації логопедичної корекції є індивідуальні та групові заняття з логопедом, що будуються з урахуванням загальнодидактичних та спеціальних принципів.

 

ЯК З'ЯСУВАТИ І ВИПРАВИТИ ПОРУШЕННЯ ЗВУКОВИМОВИ

 

   Дошкільники не завжди опановують правильною вимовою звуків не тільки до п'яти, але і до шести років. Причинами відставання є не  тільки вікові особливості розвитку дитячої мови, а відхилення в будові артикуляційного апарата, недостатня рухливість окремих його органів (губ, язика, нижньої щелепи), недостатній рівень розвитку фонематичного сприймання (дитина не розрізняє на слух окремі звуки, змішує їх).

   Перш ніж приступати до виправлення порушень звуковимови необхідно з'ясувати, які звуки дитина вимовляє невірно і в чому полягає цей недолік. При обстеженні в першу чергу перевіряється вимова звуків ж, ш, ч, щ, ц, с, с′, з, з′, л, л′, р, р′. Частіше всього порушення  вимови цих звуків мають місце у дітей старшого дошкільного віку.        

   Порушення вимови окремих звуків можуть виражатися  в спотворенні звуків ( звук є, але вимовляється неправильно, наприклад, звук с вимовляється з присвистом); в заміні одного звуку іншим (шапка – сапка, рак – лак); в пропуску  звуків (школа – ..кола, лопата - ..пата); в змішуванні звуків (в одних словах звук вимовляється правильно,  в інших замінюється).

   Щоб виявити у дитини порушення звуковимови запропонуйте їй прочитати вірш, переказати казку, оповідання. Уважно вслухайтеся в її мову, спробуйте встановити, які звуки вимовляються неправильно.

   Більш детальне обстеження стану звуковимови проводиться за допомогою предметних малюнків, в назвах яких звуки, що перевіряються, знаходяться в різній позиції. При обстеженні спробуйте визначити причину неправильної вимови (труднощі в артикуляції або порушення фонематичного сприймання).

   Частіше діти неправильно вимовляють якийсь один звук або ж цілу групу звуків, наприклад, цілу групу шиплячих, і лише іноді окремі звуки з різних груп, наприклад, звуки  л  і  ц. Звичайно, порушення у вимові твердого приголосного супроводжуються спотворенням його м'якого варіанту. Порушення вимови усередині однієї фонетичної групи (наприклад, неправильна вимова звука ш з групи шиплячих) часто супроводжуються дефектами вимови інших звуків даної групи (ж, ч, щ).

   Тому при перевірці звука ш або звука с обов'язково зверніть увагу на те, як дитина вимовляє інші шиплячі і свистячі звуки. Обов'язково уточніть, чи у всіх словах малюк неправильно вимовляє звук, що перевіряється; який характер порушення (даний звук замінюється іншим, опускається, спотворюється, змішується з якимись звуками); чи може він вимовляти цей звук ізольовано, - для цього запропонуйте йому повторювати за вами той звук, який він не вимовляє у розмовній мові, в окремих словах.

   Подібна перевірка необхідна, щоб вибрати такі форми роботи, які в найкоротший період допоможуть виявити порушення звуковимови. Так, якщо дитина опускає звук р (вимовляє слово сорока як «соока»), спочатку треба поставити (отримати) його, а потім закріпити в складах, словах і ввести в мову. При нестійкій вимові звука (в одних словах він вимовляється правильно, в інших ні) або коли дитина правильно вимовляє звук  в  ізольованому вигляді, робота  по його постановці відпадає. В цих випадках треба тільки уточнити вимову звука, а потім закріпити в словах і розмовній мові.

   При заміні одного звука іншим, окрім занять, направлених на постановку звука (отримання ізольованого звука), закріплення і введення його в мову, необхідно одночасно проводити роботу по відмінності правильного отриманого звука і звуку-замінника. Наприклад, при заміні звука ш звуком с треба провести ряд вправ, направлених на те, щоб навчити дитину розрізняти звуки с   і   ш.

   Якщо звук вимовляється спотворено, слід виробити таке положення органів артикуляційного апарата, при якому досягається правильна вимова. Потім звук закріплюється в складах, словах  і вводиться в мову.

   Робота по виправленню порушень звуковимови складається з трьох основних етапів:

  1) підготовчі вправи;

  2) постановка (отримання) звука;

  3) закріплення звука в складах, словах і введення його в мову.

Підготовчі вправи.

   Перш ніж приступити до підготовчих вправ, з'ясуйте, чи може дитина вимовляти звук за наслідуванням. Наприклад, заздалегідь давши зразок, запропонуйте їй відтворити гуркіт мотора (р), шум листя на дереві або шипіння змії (ш) і т.д.

   Якщо отримати звук за наслідуванням не вдасться, проведіть підготовчі вправи. Вони повинні бути направлені на розвиток у дитини правильного сприйняття звука на слух (уміння відрізняти правильно вимовний звук від неправильного), зміцнення органів артикуляційного апарата і уточнення їх рухів, вироблення сильного струменя повітря  і т.д.

   Якщо добре і чітко проведена  така підготовча робота, то дитина швидше навчиться правильно вимовляти звуки. Тривалість роботи залежить від ступеня порушення рухливості м'язів артикуляційного апарата, стану фонематичного слуху, а також від індивідуальних особливостей розвитку дитини і може коливатися від трьох занять до цілого ряду занять протягом декількох тижнів.

Постановка (отримання) звука.

   Щоб поставити у дитини правильний звук, дорослому слід ретельно вивчити перед дзеркалом положення органів мови при нормальній артикуляції, засвоїти способи отримання звука. Запам'ятавши положення губ, язика, зубів, нижньої щелепи, усадіть дитину перед дзеркалом і запропонуйте їй вимовити потрібний звук. Визначте, яке положення приймають органи мови дитини, і порівняєте з власною артикуляцією.

   Далі завдання полягатиме в тому, щоб добитися правильної вимови ізольованого звука.

Закріплення звука в складах, словах і введення його в мову.

   При закріпленні звука важливо дотримуватися певної послідовності. Спочатку звук закріплюється в складах, потім в словах і, нарешті,  у мові. Для закріплення звука в словах використовуються предметні малюнки, в назвах яких він знаходиться в різних позиціях. Перш за все звук відпрацьовується  на початку слова,  потім в кінці і далі – в

середині.

   Закріплення звуків у мові здійснюється шляхом повторення дитиною вслід за дорослим чистомовок, скоромовок, заучування загадок, прислів'їв, приказок, коротких віршів, насичених потрібними звуками. Для введення звуків у мову використовуються перекази казок, складання розповідей за малюнками.

   В завдання закріплення звука входить і робота по розрізненню правильного отриманого звука і звука, близького за  артикуляцією або за звучанням, наприклад:  ш  і  с,  ж  і  з,   р   і  л  і  ін.

   Приступаючи до виправлення звуків, слід пояснити дитині мету цих занять. В процесі роботи по постановці звука слід враховувати, що дитина не завжди може відразу виконати те або інше завдання, поставити свій язик, губи у потрібне положення  і ін. Тому не можна вимагати від неї, щоб вона з першого разу виконала ту чи іншу вправу або тим більше вимовила правильно звук. Роботу по виправленню порушень треба організовувати так, щоб дитина сама прагнула якнайшвидше їх позбутися. Будь-який, навіть незначний, успіх, досягнутий дитиною, слід заохочувати.

   Заняття по виправленню звуків треба проводити систематично, бажано 2 рази на день (вранці і ввечері протягом 5 – 10 хв). Залежно від виду занять  час може бути збільшений або зменшений. Так, при введенні звука в мову, коли дитині пропонується переказувати розповіді (казки) або складати їх за малюнками, заняття можуть тривати  15 – 20 хв  і  більше.

 

ПРАВИЛА МОВЛЕННЯ

• Під час спілкування завжди дивись в обличчя співбесідника. Це допоможе тобі розмовляти сміливо і впевнено.

• Пам’ятай, що завжди потрібно говорити плавно, спокійно  не поспішаючи.

• Під час розмови не опускай голову, не сутулься, не роби зайвих рухів, тримайся прямо і впевнено.

• Перед початком розмови  вдихни повітря і зразу починай говорити.

• Говори на видиху, повітря розподіляй в основному на голосні звуки.

• Голосні звуки вимовляй широко і голосно,

• Приголосні звуки вимовляй легко, без напруги, не натискай на них.

• В кожному слові виділяй наголошений голосний звук, вимовляй його протяжніше, ніж інші звуки.

• Короткі речення  вимовляй на одному видиху. Слова в середині кожного речення вимовляй злито.  Дотримуйся пауз між реченнями.

•  Довгі речення діли на змістовні відрізки, між якими витримуй паузу і роби новий вдих повітря.

•  Говори голосно чітко виразно.

Правила дихання

(рекомендації)

1.Не починай говорити, не зробивши вдиху.

2.Завжди говори на видиху.

3.Під час вдиху не втягуй повітря носом , а вдихай  через рот.

4.Вдих повинен бути м᾽яким і коротким , а видих довгим і плавним.

5.Вдих роби животом так, щоб під час вдиху живіт піднімався, а під час видиху спадав.

6.Плечі під час дихання утримуй нерухомо.

7.Не піднімай сильно грудну клітку при вдиху і не опускай при видиху.

8.Говори зараз же після вдиху,не затримуючи дихання.

9.Після видиху, перед новим вдихом, обов᾽язково зроби зупинку, приблизно на 2-3 секунди.

10.Під час мовленнєвого дихання не напружуйся.